    
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
 Людина – ТворецьШановний читачу, в назві розділу помилки немає. Відображено, що ми є частинками Творця, як і все в проявленому і не проявленому світі, а ще тире відображає взаємодію нас із Творцем:
Людина – Бог, Творець в мініатюрі!
Творець всього, єдиний з усіма,
Всьому відкритий, все в єство сприйма
І віддає, – це у Творця в натурі, –
Плека Любов в Господній увертюрі,
Усі світи свідомістю пройма,
Що вміє – творить, решти – не займа!
Відкритий Всесвіт в серденька структурі
Людина здатна вивершить сама!
На це обмежень в Господа нема:
Лишати волі – не в Творця культурі!
Душа людини – воля, не тюрма,
І з нами Бог щомиті недарма:
Буття у спільній творим процедурі!
Гадаю, бути радісним і здоровим можна зокрема лише маючи вірне, істинне уявлення про наше вище „Я” і про Творця всього сущого, світів проявленого і не проявленого, про взаємозв’язок людини з Творцем! Складна задача, неможлива, гадаєте? Авжеж, інакше всі люди на Землі вже давно були б здорові і радісні – вічно! Складність пізнання Творця і істини – в обмеженості мовно-словесного чи мистецького відображення реальності:
Світ Істини в словах не відобразить,
І пензлем не впіймать на полотні,
Не вповні зазвучить вона в струні,
В скульптурні форми істина не влазить,
І не тому, аби людей образить.
І Істина, звичайно, не в вині.
І Вам вона одкриється, й мені
В цій книзі так, що ум, уяву вразить!
Найвища в світі Істина – Творець!
Закони Божі людям – то взірець,
Як душу гартувати, розвивати!
Людина від народження – сирець,
Творець, зі світом страху, тьми борець!
Життя – це чудо, радість, щастя, свято!
Лише обмежений ум людини може запідозрити Творця в обмеженості задумів, можливостей, втілень – Бог безмежний у всьому! Як же пізнавати те, що уповні пізнати неможливо, і чи варто це робити? Згадаймо сенс життя: пізнавати єство Творця – одна з чільних задач:
Пізнать Творця – це вповні розібратись:
Що є в Людини і в Землі в нутрі,
В витках спіральних Всесвітів вгорі,
Куди на зорельотах не добратись!
Збагнули, як потрібно постаратись?!
Ми ж досі ще вивчаєм букварі –
Священні книги, чи, мов бунтарі,
У віру в Бога силимося гратись,
Або ще гірше – Бога брать на глум:
Ілюзій доста плодить спритний ум –
До біса у буквальнім сенсі слова!
Розширюймо свідомість, стишмо шум,
У серці пробудім прозріння струм:
Любов Господня – Всесвіту основа!
Власне, прогресивна частина людства пізнанням людини і Всесвіту, Землі займається здавен: медики, астрономи, геологи, просвітлені, і ще безліч небайдужих людей! Тож чи можна охопити розумінням безмежне? В пригоді нам буде таке просте підбадьорювання:
Людина Бога до кінця пізнати
Не може, і причина в тім проста:
Бог є Процес, що з миті пророста,
Закінченості Бог не може мати!
Він є і Батько, й одночасно – Мати,
І кожен в лоні Божому зроста –
З нейтрино до людини чи Христа!
Про це не всі земляни прагнуть знати!
Процес Життя не можна перервать
І зупинить, щоб потім пізнавать,
Та це не заважає нам сприймати
Любов Творця і вічно узнавать,
Пригадувать: Хто Є Ми, й відкривать
В собі Творця, аби творцями стати!
Матеріальну частинку Всесвіту – нейтрино – описує зокрема в своїй вельми цікавій книзі (ВСТАВИТИ) киянин, людина з унікальними здібностями, пан Омельянюк Анатолій Львович.
Найменша частка Всесвіту – нейтрино –
Матерії вінча верховний трон?!
З нейтрино: електрон, протон, нейтрон –
Так стверджує провидець України
З надією: знання ці неодмінно
Заглиблять нас у Всесвіту нутро
В бажанні розпізнать його ядро,
Доповнивши світогляд докорінно!
Нам до снаги усе опанувать!
Тож над собою варто працювать
Щоденно, усвідомлено, невпинно,
І нам нові відкриються світи,
Якщо закон зумієм віднайти
Взаємодії хвилі і нейтрино!
Якщо вже мова зайшла про мікрокосмос, то є версія і про його найменші цеглинки. Авторка версії – теж киянка, пані Мудрецька Євгенія Володимирівна (ВСТАВИТИ Книга „Земная физика и реальность. Взгляд извне”
Мудрецкой Евгении Владимировны
Издано ООО «Задруга», г. Киев, в 2000 г.
):
Частинки елептино й електрино –
Нова в пізнанні світу магістраль!?
Мов дзиґою закручена спіраль
В магнітнім електрино. Елептино
У центрі містить часточку – нейтрино.
Нова світобудови пастораль
Написана киянкою, із краль,
Мудрецькою. Чи змінить докорінно
Теорію вона й експеримент
В цей для планети непростий момент,
Ще раз підтвердить: все у світі змінне!?
В будові світу частки ці – цемент!?
Та на порі й Творцеві комплімент:
Чи є щось менше в світі? Неодмінно!
Що са́ме? Гадаю,
Торсійні хвилі – полотно первинне,
Що на його безмежнім вічнім тлі
Узори тчуться: часточки малі
Утворюють підґрунтя сировинне,
З якого згодом Божий План розвине
В спіралями закрученій петлі –
Всесвітньому киплячому котлі –
Усе, що є, прадавнє, старовинне:
Галактик рій, міжгалактичний край,
Планетний стрій – нетлінний вічний рай,
Роди людей – істот земних космічних;
Усе нове: майбутній виднокрай,
Реальність ту, що в думці! Вибирай
Думки і справи з категорій вічних!
Світи Творець розвива і за таким сценарієм:
У Всесвіті з моменту заснування,
Коли Творець у просторі з’явивсь
І в захваті до Себе придививсь,
Вібрації енергій, коливання,
Матерій вирування, формування
Створили світ, що й людям проявивсь,
І світ, що оком досі не вловивсь.
Матерій і енергій існування
Початок без кінця передбача:
Творець у всьому розвиток вбача,
Взаємодію і трансформування!
Що все це для людини означа?
Горить Життя немеркнуча свіча,
В нас не буває з Богом розставання!
Повернімось до питання пізнання Творця всього сущого – до нього повертались тисячі поколінь:
В народів формувалась віра в Бога
Іще в часи глухої давнини:
Здавен в Праматір вірили вони –
Творця Єдиносущого, святого!
Відсутні сумнів чи пересторога
В богах були в дітей до сивини,
Аж поки грози смути чи війни
Із молитвами пастиря чужого
Не почали відволікать людей
В бік іновірних зманливих ідей!
З тих пір веде по манівцях дорога:
Боятись Бога люди почали,
Страх у серцях донині донесли!
Пора вертать до Отчого порога!
Як не дивно, страх закладений у фундаменти основних всесвітніх релігій. Людина, що не боїться Бога – противна релігіям, і часто навіть якщо така людина не просто не боїться Бога, а співтворить в єднанні з Творцем:
„Побійся Бога!”, „Дякуючи Богу!” –
Чи справді, ці промовивши слова,
Ми вірим в Божі кару чи дива,
Чи в те, що прийде Бог на допомогу?
Чи часто висуваємо вимогу
Словами: „Дай для власного єства..!”
Неначе в нас верховні є права,
А більше прав – ніяких і ні в кого!?
Чи нам відомо: Бог є скрізь завжди!
Усі ці фрази: „Господи, прийди,
Спаси чи збав..!” – не містять основного:
Господь не просто залиша сліди,
Він – в нас, і пропонує нам знайти
Творця в собі, свідомо і надовго!
Звісно, марно картати себе за наявне теперішнє ставлення до Бога, яким би воно у Вас не було:
То не вина, що ми не знали Бога –
Цьому не вчили нас! І не вина,
Що ми Отцю не вірили сповна:
Кого не знаєш, як повірить в нього?
І не вина, що в нас Любов убога –
Вона без віри в серці не зрина!
І не сприймать Творця – не дивина,
Коли не любиш і себе самого!
І не було гіркої в тім вини,
Що ми не вміли скористатись Ним –
Як користатись Тим, Кого не бачим?
І як зуміть Творцю допомогти
Так, щоб для себе зиску не знайти?!
Кому ж не помогли – хіба віддячим?!
Чи не найскладніше збагнути умом, як ми можемо бути одночасно і собою, і часткою Творця, а Бог – і всим сущим, і чимсь нібито окремим від нас:
В Творці ми – ніби краплі в Океані,
Поєднані в молекулі води!
У ній – ще не розгадані світи,
Хоч людство, ледь просунувшись в гаданні,
Вже осяга незаперечні дані
Про сублептонних хмар леткі сліди,
Котрими ми пронизані завжди –
Усі в Однім, у вічному єднанні!
І як вода, перетворившись в пар,
Повипада дощами з темних хмар
І знов тече удаль в струмку-буяні
У океан – так люди на вівтар
Несуть Творцеві душ безцінний дар:
Бездумно, чи в свідомому пізнанні!?
Земне життя виникло із товщі прадавнього океану, як і Всесвіт – із задуму Творця:
Яка на смак краплина в океані?
Немов сльоза, солона і гірка?
Засоленого в бочці огірка?
Їдка у субтропічному тумані?
Різка, мов пунш, у піни вируванні?
В лагуні рифів з вапняку м’яка?
Немов тютюн, смолиста і терпка?
П’янка в нічного бризу повіванні?
Який на смак всесвітній океан?
Не скаже навіть сивий капітан!
Щомиті різний в крапель поєднанні
Творець, Чий ми збагнути прагнем план
У вирі хвиль, енергій, коливань
У вічнім русі, творенні, пізнанні!
Є ще одна проста причина, чому наше пізнання Бога завжди буде обмеженим, принаймні, допоки ми – земляни:
До одного так людство і не дійде
І розумом розвитим не збагне,
Хоч, Хто Ми Є, нарешті осягне,
Згада, куди нам йти, і навіть прийде,
Й коли у всіх з Творцем з’єднатись вийде,
Збагнути все земне і неземне,
Залишиться незбагненим одне,
У вічні душі відповідь не ввійде,
А саме: як різноманіття це
Отцю, хто є Начало і Процес,
Вдається в мить одну спроектувати,
Всім сутностям надать Своє Лице,
Лишивши в поєднанні із Творцем,
І все щомиті вкупі розвивати?!
Якось в дискусії Недбайко висловив думку, що
Ще одного нам не опанувати
В пізнанні Бога, вищій між наук!
Ні, не того, чи Бог стражда од мук,
Котрі людина звикла завдавати,
Собі подібних прагнучи вбивати;
Чи Бог сумує; (Він не зна розлук!)
Чи чує Бог крізь Всесвіт серця звук;
Чи вміє Бог сміятись і співати;
Чи вистача Творцю робочих рук
Щомить вертіти галактичний круг,
Усе ростить, невпинно розвивати;
Чи Божа воля досяга за пруг?
Ні, одного ніяк не доберу:
Чи є потреба в Бога спочивати?!
Як відповідь Недбайку пролунало:
Ніколи Бог не втомлюється, друже,
Енергії у Бога вистача!
Її не Сам Собі Він постача –
Творець і Є Енергія, і дужа!
Творцю усе і завше небайдуже!
Не те, щоб Бог повсюдно все вивча –
Богиня Є Начало всіх начал!
Творець – це Інформація потужна!
Все в Бога є, нужди ні в чім нема!
Не те, щоб Бог живився задарма –
Творець і Є Матерія одвічна!
Кого Господь заради втіх трима?
Бог є Любов, Гармонія Сама,
Безмежна, безумовна, предковічна!
Побажанням невпевненому в собі Недбайку є:
Відкрий в собі, людино, іскру Божу,
Закладену з народження Творцем!
Зроби її божественним взірцем
Розвинення душі! Промов: „Я можу!
І лінь душі, і смуток переможу!
Підштовхуваний долі вітерцем,
Росту в житті не нитиком – борцем!
Я Всесвіту гармонію примножу!”
Кумира з іскри тої не твори!
Суть істини простої повтори:
Усе, тобою здійснене – важливе!
Твори усе надійно, на віки,
Осмислено, натхненно, залюбки,
Настане час – і зникне неможливе!
Звичайно ті, хто нерідко задумуються над питанням про Першотворця, напевно можуть визнати істину і признатися собі:
О Боже, Ти завжди і скрізь зі мною!
У радості, Любові чи біді,
У розкоші, достатку чи нужді,
З наукою небесною й земною,
Веселою, повчальною, сумною,
В цю плинну мить, як і у всій путі
В земному і небесному житті
Мене Ти не минаєш стороною!
У порусі, у думці, в почутті
Відчути еманації святі
Ти збуджуєш найвищою струною!
Мене Ти учиш істинній меті:
Завжди перебувать на висоті,
Буть у злитті із ціллю головною!
Власне, маю переконаність в тому, що
Господь усе придумав геніально –
За мить, за ряд століть, в єдиний раз?
Тоді, щоправда, був відсутній час:
Господь, по суті, мислить моментально!
Задумане Він втілив епохально,
Аби пізнати світ цей через нас!
Творіння акт – немислимий екстаз –
Мікроскопічно і монументально
Заповнив світ мільярдами прикрас!
Цей акт творіння – всім дороговказ:
Розвинути свідомість максимально,
Світ пізнавать, допоки зір не згас,
Творити, розвиватись повсякчас
Красиво, гармонійно, досконально!
А ще маю упевненість в тому, що
Ми із Творцем, як завше, нерозлучні!
Про мене Бог щомить не забува –
Це можу я відволіктись, бува:
Пташок пісні зачувши милозвучні,
Слова пісні́ змінити на співзвучні –
В рядках сонетних істина сплива,
Й думками знов вертає голова
До серця, мов до педагога учні,
Як у серцях він істинне розкрив,
Чи аксіому вголос повторив,
У бесіді прорік слова заключні.
Хто з Богом в серці – здійснює прорив:
Реальність зрить, ілюзію скорив,
Всі дії в нього, мов у Бога, влучні!
Щодень
Уранці починаю все спочатку,
Подякувавши видимому в сні:
Стрічаю Сонця промені ясні
Нового дня, що визрів із зачатку
На сконі ночі, на весни початку;
Вслухатись при прочиненім вікні
У голоси Землі, пташок пісні,
В шум дітлахів, що збіглись на площадку
Шкільного двору; дякую Творцю
За щастя бачить безперервність цю
Життя процесу, творчого пізнання,
Можливості радіть Творця Лицю –
У Всесвіті Єдиному Гравцю;
Знов відчувати з Господом єднання!
Творячи добрі справи,
Присвячуючи всі діяння Богу,
Готуйтесь: у одну прекрасну мить
Господь і з Вами поряд стане вмить
І мовить: „Сину, вибирай дорогу,
Яку бажаєш, на свою вимогу!”
Враз солодко у серці защемить,
Роса Господня допоможе змить
З очей вуаль ілюзій на підмогу
У виборі найліпшої Путі,
Якою далі слідувать в житті,
І очі заблищать, росою вмиті!
Обернетесь – Ви знов на самоті?!
Рушайте сміло – завше у Бутті
Із Вами разом Бог у плинній миті!
Сам же з радістю
За мить життя подякую уклінно
І до землі Творцеві поклонюсь!
Хоча в наступну мить перемінюсь,
Як все живе на світі перемінне,
У виявах Любові, що нетлінна,
З роками, сподіваюсь, не змінюсь,
Не охолону серцем, не спинюсь!
Ця мить життя, летюча, швидкоплинна,
Невидимою наскрізь нас біжить
Чи не тому, що ми привчились жить
Поміж речей стабільних і статичних,
І звикли: що висить, стоїть, лежить –
Незмінне, й довго буде нам служить?
Нема речей незмінних серед вічних!
Чи все-таки кортить Вам запитати, який же є Творець?!
Бог – Всюдисущий, Безкінечний, Вічний!
Богиня-Мати зроджує світи –
Їх пізнавать, плекати, берегти!
Богиня-Бог – Початок предковічний,
Єдиний, неподільний і магічний,
Праджерело Любові, доброти!
Мої любимі сестри і брати,
Напрошується висновок логічний:
Ми з Матір’ю-Отцем – єдина плоть,
Єдиний Дух, і нас не розколоть:
Ми – вічні Бога-Матері клітини,
Серцями нам повік не похолоть!
В жар-світло холод-тьму перемолоть
Ми зроджені у образі Людини!
Спробуйте вголос прочитати наступне признання і прислухатись до внутрішніх відчуттів:
О Боже, Триєдиний, Всюдисутній,
Начало і Розвинення світів,
Зародження і Вічна Путь життів,
Творитель в іпостасі абсолютній,
Недремний, Споконвічний, Всемогутній
Наповнювач свідомості, чуттів,
Реальностей невидимих мостів,
Любові світлом у живім присутній
Єдиносущний Створювач краси
Буття для набуття енергій, сил,
Гармонії Вершитель самобутній!
Зродившись в незапам’ятні часи,
Моя душа і я, Твій кровний син –
Тобі в служінні, Отче незабутній!
Принаймні,
Я знаю, Боже, завше Ти в мені,
У кожній думці, кожнім слові, вчинку,
В часи роботи і перепочинку,
В ті миті, що без думки, мовчазні,
І вранці, вдень, увечері і в сні!
У все Ти, Боже, вклав Свою начинку:
У всенький Всесвіт і малу піщинку,
Ти – і в зерняті, колосі, стерні,
І в тісті, з чого ліпиться все суще!
Ти Є минувше, нинішнє, грядуще –
Мить, що вплітає в ланцюги чудні
Прекрасне, гармонійне, неминуще!
Ти – Вічне Безкінечне Всюдисуще!
Ти – в кожнім з нас, в усій людській рідні!
Той, хто відчув підтримку Бога, потвердить:
В служінні Богу скучно не буває –
Нема сумних у Господа задач!
За всі веселі – радісно віддяч!
Це ж чудо: час у Вічності спливає,
А Безкінечність простір коливає!
Бог гарантує череду удач
Всім, незалежно од умів і вдач,
І через вінця не переливає
Ніколи чашу заповітних знань –
По черговий бар’єр переконань
Бог наповняє в просторі події
Найвищим сенсом! Серденьком оглянь
Безмежний ряд величніших завдань!
Верши їх з Богом у взаємодії!
Тим же, хто і досі на життєвому роздоріжжі, пропоную оцінити дороговказ:
Бог і Любов – поводирі натхнення,
Одвічна радість, творення екстаз,
І Путь, і Ціль, життя дороговказ,
Дві істини в Однім, і одкровення
Душі і серця, світоч і знамення,
Ключі до Слова, вивірених фраз,
Криштальна думки міць, немов алмаз,
Духовна сповідь і благословення,
Енергій чистих вічний резонанс,
Матерій необмежений запас,
Минуле, майбуття і сьогодення –
Єдина мить, прекрасніша з прикрас!
Ми всі – в Однім, і Бог – у кожнім з нас,
Все, в світі суще, і всьому наймення!
Резюмуємо:
В безмежжя світу вірити непросто,
Ще важче Вічність розумом збагнуть,
Чи не найважче – Бога осягнуть!
І так Творцем замислено неспроста:
Інакше б не було в людини росту
Душі і тіла! Не почавшись, Путь
Тоді б скінчилась! Так не може буть
У жоднім світі, їх довкола – доста!
Не з двох речей нам варто вибирать:
Буть чи не бути, жить чи помирать!
Насправді вибір: жити – як? Ким бути?
В світобудові ми – Господня рать!
Ми всі – творці! Чи зможемо добрать,
Як все згадать, нічого не забути?!
Приєднуйтесь, любий читачу:
Подякуймо Творцю за геніальність –
Вона у всім, великім і малім,
За те, що живемо ми на Землі,
Де є людські ілюзії й Реальність,
За світу Абсолюту унікальність,
Що всі ми – Бога копії малі,
За те, що в Абсолютному Нулі
Енергія, Матерія, Ментальність
Змогли з зерняти утворить світи
Гармонії, Любові, Красоти,
З’єднать духовність і матеріальність,
В галактиках і квітах прорости,
За шанс до себе й Бога вічно йти,
За Господа конкретність і глобальність!
З вищенаведеного виникають справедливі твердження, запитання і відповідь:
Бог може все! А що людина може?
Людина може все, коли згада
Творити вміння, що Господь їй дав,
Дав тіло вічне, на Господнє схоже,
Дав розум, щоби мислили ми гоже,
Всім пізнавать, творить заповідав,
Щоб кожен з нас за все відповідав!
А не осилим – Бог нам допоможе!
Отож людині варт робити все,
Що в думці, дії відповідь несе
На головні для неї запитання:
Хто я насправді? Ким я прагну стать?
Чи я творю найвищу благодать?
Чи в мислі, дії шлю Творцю вітання?!
І ось Вам чи не найголовніше одкровення: людина здатна і любити Бога-Богиню, і дружити з Творцем, і співпрацювати з Господом! Отже,
Чому б нам дружбу з Богом не почати
З подяки, що життя подарував, –
Прекрасну Землю, Всесвіт заснував, –
Святої праці – Землю уквітчати,
І користатись Ним себе привчати,
Щоб міць Творцеву кожен відчував
В своїм єстві, завжди перебував
В Любові Божій, всюди помічати –
В собі й довкола – Божу благодать,
Сприймати все, за все відповідать,
Любов’ю міру дії визначати,
Творцеві вірить, і заповідать
Ту віру дітям, їм розповідать,
Як Бога знать, як вміть Творця вивчати!
Існує
Сім кроків на путі до дружби з Богом,
Вони і грандіозні, і прості!
Пізнать Творця – крок перший на Путі,
Крок другий – це довіра в нас до Нього,
Крок третій – щирий прояв основного
В єстві – Любові! Далі – в сприйнятті;
Використання Бога на меті
Крок п’ятий має! Шостий – допомога!
Крок сьомий – дяка! Кроки нескладні,
Давно і Вам відомі, і мені,
Нема в них ні страшного, ні сумного!
З будь-ким для дружби кроки основні,
Вони в житті у всьому головні,
Аби прямою випала Дорога!
А як же відчути Любов Творця власним серцем, умом, душею? Про це в книзі згадуватимемо неодноразово. Хоча б тому, що нелюбов псує життя, руйнує, краде радість у людини:
Любов Творцеву не зіграть у п’єсі,
У цім спектаклі – неземний сюжет,
І, як не дивно, нульовий бюджет:
Любов за гріш – не в Божім інтересі!
Це лиш в людськім надшвидкіснім прогресі
Хтось любить, мов багатство стереже,
Хтось губить те, що розлюбив уже,
Хтось без Любові у тягучім стресі.
У нелюбові – тисячі облич,
Та власні душу, серце не каліч:
Любов не знайдеш по об’яві в пресі!
Її вкруг себе голосно не клич –
Любові в серці вчуєш тихий клич!
Любов – це Бог у творчому процесі!
Чи не найвитонченішим впливом Творця на творений світ є Любов:
Бог є Любов, і хто Їі не знає,
Той у цім світі наче й не живе.
Любов’ю Бог наповнив все живе,
І хто Любов не чує – той дрімає
Чи й зовсім спить. І гадки він не має,
Що від зачаття дав життя нове
Усім в Любові Бог! Творець зове
Прозріти всіх! І зла Він не тримає:
Любов і зло – мов небо і земля!
Довіку Небо Землю прихиля
До чистоти, прозорості, Любові!
Чом ми забули, що усі – боги?!
Не віримо, що все нам до снаги?
Що творимо у думці, ділі, слові!?
Внесу ясність: Любов з великої літери в книзі – це безумовне творче начало, а не тільки почуття до особи протилежної статі:
Любов, кохання, секс – у чім різниця?
Вже в сексі майже таїни нема –
То ЗМІй так постарався недарма!
Кохання – найсолодших пут в’язниця,
До щастя неповторна колісниця,
Що котиться, здавалося б, сама
В любов і секс, та часто – до ярма.
Любов – то найясніша таємниця!
Вона є скрізь, і в кожному із нас,
Не лиш в сезон кохання – повсякчас!
Вона і часу, й віку непідвладна!
З Любов’ю вчімся по життю іти!
Однак кохання перше вберегти
Без сексу, як не дивно, вельми складно!
Досвід двох попередніх рядків у кожного – свій, неповторний, сподіваюсь, радісний!? Одначе час явити, як саме проявляється турбота Бога про все у світі? Через Божу Любов, поєднуючи енерго-інформаційне і матеріальне:
Як прояснити функцію коронну
Любові Бога – вищого добра,
Що до основ людину пробира
І проявляє дію охоронну?!
Любов вплива на хмарку електронну
Навкруг протон-нейтронного ядра!
Любов програми руйнівні стира,
Підйомну силу має елеронну!
Любові сила зцілить, воскресить,
Лише навчімо серце не гасить –
Генерувать вібрацій вищих хвилі,
І дякувати Богу – не просить –
За здатність нас щомиті оросить
Любов’ю у земному вічнім тілі!
Отак увесь матеріальний, видимий і невидимий світи поєднані в Одно, і Любов’ю Бог модулює і розвиває світи, впливаючи не атомарному рівні на матерію! Підтвердження цьому можна відшукати в одній з книг Крайона, або відчути відкритим духовним серцем. Про духовне серце людини і її душу ще поговоримо. А для повнішого розуміння Любові, не менш незбагненної, ніж Бог, існуючої в нас на рівні безумовного знання, завважу:
Любов від нас не вимагає дії.
До дії спонукає рій бажань.
Бажаннями наш розум володіє,
Та інколи й у дії є межа.
Ні, не тоді, коли лягаєм спати,
І не коли за ложе нам – труна,
А лиш коли почнем медитувати,
І в серці озивається струна
Любові до земного існування
Від кожної клітини до Творця,
До Всесвіту від миті заснування
І аж до безкінечного кінця!
У спокої углиб єства зирнім,
Від суєтних бажань Любов звільнім!
Гадаю, не кожен читач і не одразу погодиться з твердженням, що Любов не потребує від нас якихось дій! Тим не менше, Любов є рушієм радісних творчих бажань розвитку, потоком світла, а нелюбов – детонатором відчуття страху, руйнівних, злих вчинків, прапором тьми.
Щодо спокійного зазирання углиб власного єства, то мова йде про медитацію. Крім зупинки думок, медитація – ще один з методів досягнення безумовного знання, енергетичного очищення організму. Видів медитацій багато. Умовно їх можна поділити на такі, котрі можна виконувати наодинці, інші – лише в присутності Майстра, вчителя, інструктора. В наш суєтний вік знайти тихе місце і час для медитацій непросто. Одначе періодично вимикати думки, втихомирювати емоції і ряд відчуттів і корисно, і потрібно:
Од Бога ум людину віддаляє!
Із Богом той, хто думку вимика!
Звичайно, Бог не зразу виника
В уяві тих, хто думку відділяє,
І символами Бога наділяє
Той образ, що в свідомість проника.
Насправді Бог нікуди не зника –
Він завше нам увагу приділяє!
То тільки ми уважні не завжди,
Наш ум відволікає нас: „Зажди!” –
Щомиті щось настирно пропонує:
„Цить! Говори! Стривай! Поглянь туди!”
Пора його угомонить: „Пожди!
Помовч! Творець на тиші плин пильнує!”
Одначе повернімося до створення світу. |
|
© 2024 Оліфіров Віктор Миколайович. Всі права захищено.
|