    
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
 Всесвіт і ЗемляЗ чого Творець починав творити світ?! Біблія твердить, що початком світу було Слово:
Початком світу дійсно стало Слово!
Це – СВІТЛО – інформація, і – все!
Енергії і маси не несе
Найперша Інформація-Основа!
Про це б нам пам’ятати знову й знову,
Бо світ наш інформація спасе
Чи знищить лиш від того, що за сенс
В ній міститься: чи зерня, чи полова?!
Затим розпочинали маси рух,
Наповнені енергій – то їм Дух
Звелів в різноманітті розлітатись!
І вертиться наповнений по пруг
Енергій, мас і інформацій круг,
Аби в потоках СВІТЛА обертатись!
Знову ж таки:
Крім світу, більш нема нічого в світі!
Світ повен світла! Навіть там, де ми
Не зрим нічого, не існує тьми!
І навіть Ангел Тьми у Божій свиті
Створив світи, в реальності розвиті!
В них до безмеж розвинуті уми
Шукають досі в центрі серця мир –
Основ спіралі в них не так завиті!
В кульмінаційний живемо момент:
Найфантастичніший експеримент,
Прописаний і у Новім Завіті –
На стику двох світів дивертисмент!
Любов Творця – невидимий цемент –
Єдна світи! Любов’ю й ми сповиті!
Ця версія про початок творення світу подібна до версії Друнвало Мелхіседека, описаній в одній з його книг, де описано також метод творення світу Ангелом Тьми. Можливо, справедлива ще й така версія зародження світу – сприйміть її серцем:
Коли Творцю прийшла пора творити,
Як світ Отець творити розпочав?!
В якій з ідей Господь передбачав
Із Всесвітом цю кашу заварити?!
Про це було ще ні з ким говорити –
Тоді ще жоден голос не звучав!
Творець даремно часу не втрачав –
Час не почавсь! То як Себе відкрити?!
Отож, була ідея панівна:
Найперше – має зазвучать струна!
З Любові світ почавсь на вищій ноті!
І дотепер у Всесвіті луна
Струна Любові й думка головна:
Без музики нема снаги в роботі!
Як і коли (згідно з Всесвітнім літочисленням) то було – невідомо, але
У Всесвіті з моменту заснування,
Коли Творець у просторі з’явивсь
І в захваті до Себе придививсь,
Вібрації енергій, коливання,
Матерій вирування, формування
Створили світ, що й людям проявивсь,
І світ, що оком досі не вловивсь.
Матерій і енергій існування
Початок без кінця передбача:
Творець у всьому розвиток вбача,
Взаємодію і трансформування!
Що все це для людини означа?
Горить Життя немеркнуча свіча,
Із Богом в нас відсутнє розставання!
Від самого початку
У Всесвіті усе – матеріальне,
А ідеальне – вигадка людська!
Матерія нікуди не зника
Й нізвідки не береться! Ось реальне
І достеменне, і раціональне
Підтвердження сонетного рядка:
Весь вакуум – реальність ось яка:
Нейтральна, доки прагнення ментальне
Не призведе до збудження, стрибка!
Енергія пробудиться стрімка,
Породження утворить епохальне:
Проявлена матерія тонка
У форми, їй призначені, втіка
І творить вічне і монументальне!
А як же утворилась наша Матінка-Земля? Хто її творці, кого чи що ми маємо довічно шанувати?
Шануймо ясне Сонечко, мов Тата,
Воно колись життя дало Землі!
Шануймо Землю, нам вона – як Мати,
А ми – її пройдисвіти малі!
Шануймо Всесвіт – наша він оселя,
Непізнана, безмежна і міцна.
Світил небесних вічна каруселя –
Електрика космічна, неземна!
Шануймо Україну, мов колиску,
Найлагідніший, Богом даний край!
Шануймо рідну мову українську –
Носій Любові, миру і добра!
Шануймо і себе, допоки ми
Народжені, щоб збутися Людьми!
Неймовірно цікава Книга Урантії детально розповідає про процес зародження Землі-Урантії та сестер-братів Сонячної системи. Читаючи ті рядки, захоплюєшся мудрістю і величчю Творця Всесвіту!
Як у людини є ім’я Небесне,
Так і в Землі Всесвітнє є ім’я,
Ім’я жіноче, суть: УРАНТІЯ,
В усіх світах відоме і почесне!
Про це рече оповідання чесне:
Що́ є наш дім, хто́ є наш рід-сім’я,
Яка будова, сутність Битія.
Послання це – благословення хресне!
Наш світ – локальний Всесвіт НЕБАДОН,
Що в вищий входить Всесвіт ОРВОНТОН,
Один з семи: вкруг Всесвіту ХАВОНИ
Всімох кружляють. Острів Рай і Трон
Творця Небес – ХАВОНИ центр, Закон,
Усіх світів начала і канони!
На однім із виточків безмежних спіралей зародилася наша Земля. Що ж спільного у нас і Матінки-Землі?
Як Сонце для Землі – душа для тіла
Не просто світоч світла і тепла!
Земля колись із Сонечка зросла,
Із лона материнського світила,
І, на орбіту лігши, загустіла,
Завихрена, гаряча, нежила.
Загусши, океани розлила,
Створила твердь, родила, не пустіла!
І врешті на планеті – диво з див –
З’явились люди! Хто їх породив?
Душа людська за задумом схотіла,
Аби Творець наш розвій утвердив!
Душі Бог тіло в поміч підрядив,
Аби душа творила і раділа!
Оскільки початком, зародком світу стало Світло – потік первинних торсійних хвиль – наділене Свідомістю і Любов’ю Творця, то й плоть від плоті
Земля – не просто магма й зовні кірка,
В Землі будова зовсім непроста!
Свідомість в ній, мов квітка, розквіта,
І в пелюсток мільярдах – різна мірка!
Над квіткою зійшла незрима зірка
І промінцями в людях пророста,
Це – Матриця Свідомості Христа.
На часі в людства – поіменна звірка
Свідомості, духовності, звитяг!
Бог людству руку помочі простяг –
Нам в розвої нізащо не спинитись!
Здіймімо, люди, над Землею стяг
Просвітлення і вічного життя,
Щоб в вимірі наступнім опинитись!
Неповторність сучасної ери Водолія в тому, що Земля підвищує частоту вібрацій для переходу в вищу реальність разом з нами! Космічні, божественні частинки людських „Я” Земля береже, мов комп’ютер зберігає файли, під неповторними іменами:
Тому-то нам Земля – Матуся рідна,
Що частки наших „Я” в собі трима
В магнітосфері. Літо чи зима –
В ній частка „Я” живе собі безбідна,
І не така та частка жалюгідна,
Хоч в багатьох і досі ще дріма.
Отак Господь замислив недарма:
Збудить її – задача наша плідна!
Й фізичне тіло – то земля, вода,
Струмує в жилах кров – земна руда,
Земним повітрям груди не нап’ються!
Земля старенька й вічно молода
Нас родить, пестить, носить без труда,
Серця в єдинім з нею ритмі б’ються!
Про наше вище „Я” зокрема детально описує вже згадувана серія книг Крайона. Про власне вище „Я” і про те, що Земля – жива і свідома, знайомий Недбайко спершу навіть слухати не хотів. Для ліпшого сприйняття неповторності Землі у Всесвіті запропонував якось Недбайку:
Лиш уяви: в розпеченій пустелі
Бредеш один без крапельки води,
Ні холодку, ні тіні не знайти,
І Сонця диск на небі – мов на стелі,
І лиш пісок – ні деревця, оселі
На горизонті! Засипа сліди
Піщана буря! Скільки ще іти?!
Думки мутні спливають, невеселі!
І от, заповзши на бархан крутий,
Оазис бачиш диво-красоти,
Й надія з кожним кроком виростає!
І хоч довкола Всесвіт не пустий,
Це порівняння в серденько впусти:
Земля-оаза Всесвітом літає!
А ще нагадав і закли́кав:
Земля – жива, вона у Вічнім русі,
Невпиннім русі Всесвітом пливе!
Земля-Матуся родить все живе,
Ростить, плека в небеснім виднокрузі!
Земля дрижить, вібрує у напрузі,
Передчутті: зроди́ть життя нове –
Частина людства ним уже живе –
В тім помагають нам космічні друзі!
Чи все потрібне для Землі сини
Без почуттів байдужості, вини
Спішать творить для розвою живого?
Повикорчовуй в серці бур’яни –
Байдужість власну на Любов зміни,
Стань співТворцем Землі життя нового!
Аби і Ви ліпше відчули єдність з Матінкою-Землею, поділюся:
Моя Земля – ота, що під ногами,
Там, де ступаю – вся вона моя!
Не бійтесь – ні, не збожеволів я!
Вона моя – з шовковими лугами,
Лісами і морськими берегами!
Оця Земля у кожного своя!
Та з вами всі ми – мов Одна Сім’я,
Земля нам всім дарована богами!
Не можна землю вивезти, продать!
Здавен за землю звикли ми страждать –
Земля ж своїми дітьми нас вважає!
Ми на Землі – аби Єдиним стать!
Творім Землі найвищу благодать,
Як і Земля нам завше догоджає!
Тих же людей, хто і досі живе з відчуттям вінця природи і хазяїна в недоброму розумінні цього слова, хочеться застерегти:
Як у людини у основі – тіло,
А на чолі – душа її свята,
Так і в Землі, що людство пригорта,
Мов Ненька! Ми ж про Матінку невміло,
Буває, дбаєм: похапцем, несміло,
Чи дух лихий грабіжників вита
У головах людських! Земля ж віта
Нас вранці, вдень, й коли вже Сонце сіло!
Душа Землі – її менталітет –
Мільярди літ у розвої росте!
В Землі є дані Всесвітом задачі,
Земля щораз нагадує про те!
Завадим їх виконувать – змете!
Збагнемо Землю, чи одважить здачі?!
Оскільки і це декотрим не пройме серце, нагадаю про специфічність сучасного періоду:
Рослина кожна Матір-Землю любить,
Бо в Ній із зерня, з корінця росте,
В чорно́земі чи на піску цвіте.
Земля рослини пестить і голубить!
Людина ж про любов, бува, протрубить
До рідної Землі, сама, проте,
Надбання це не береже святе,
І часто землю і рослинність губить
Заради власних чи чиїхсь потреб,
На гріш віддасть, без міри набере,
Тож, може статись, час такий наступить,
Якщо не зміним мислення старе:
Земля людей з лиця землі зітре,
І без людей в грядешню еру вступить!?
Як люди періодично мусять збавлятися непотребу, так і
Земля колись очиститься од бруду,
Це трапиться раніше чи пізніш!
Що нею буде пущене під ніж
В часи земного вкупі з Небом суду –
Передбачать не хочу і не буду:
Людська уява все одно бідніш!
Задумаймось: що́ од Землі рідніш?!
Облаштувати власну халабуду?!
Земля попереджа нас недарма,
І тих, хто заправля біля керма,
Й мільярди душ свого, земного люду:
„Почуйте, діти, ту, що вас трима!
Очистьтесь! Я ж очищуся Сама!
Прозрійте та зніміть з очей полуду!”
Тож, люди, остерігаймось шкодити Землі і пам’ятаймо про власну відповідальність:
Людина на Землі – істота прийшла,
Та це не значить, що Землі – чужа!
Бува, людина ріже без ножа
Нутро Землі, хоча із нього вийшла,
І хазяйнує, мов гармата з дишла,
Землі у розвиванні заважа,
На спільні інтереси не зважа:
Не дба про Землю, тягне все до кишла!
Та паралакс магнітної осі
Й осі географічних полюсів
Землі зроста з підвищенням вібрацій
Всіх душ людських! Відповідальні всі,
Аби пріоритет Землі посів
Почесне місце між космічних націй!
Земля в наш час пролітає по еліптичній траєкторії, поступово наближаючись до Сонця, що разом з людською діяльністю, підвищенням вібрацій Землі викликає так зване глобальне потепління:
На полюсах Землі невпинно тануть,
Розколюючи лід, льодовики.
Процес цей розтягнувсь не на віки –
У еру Водолія води стануть
Підтоплювати твердь. Часи настануть –
Поповняться водицею ставки,
Моря і океани, і річки.
Нащадки людства на Землі застануть
Розмиті по краях материки.
У океанах зникнуть острівки,
Поволі, мов кити, у воду кануть.
Магнітна сіть Землі у ці роки
Зміщає вісь. Дається це взнаки
Місцями так, що й нині лячно глянуть!
Перед кожним з нас, землян, постає нині питання:
Як на Землі загоїти всі рани,
Що од людей Земля їх зазнає,
А люд вини у тім не визнає
І хазяйнує, ніби бусурмани?!
Тоді для кого Біблії, Корани,
Як люд в собі Творця не впізнає,
А ті знання, що денно пізнає,
Землі на шкоду втілюють миряни?!
Земля людей пробудження чека,
Не в неї – в нас зволожиться щока,
Як, не дай Бог, Землі терпець урветься!
Доволі нам вдавати простачка:
Якщо в гранати зірвана чека –
Той, хто трима гранату, сам зірветься!
Тож варто усвідомити комплексний взаємний вплив, єдність і взаємозалежність свідомості, енергії і матеріальної складової людства і Землі! З Любов’ю
На Землю гляньмо, на її багатство!
Земля – зелений, щедрий, теплий дім!
Як нас Земля – так ми її глядім!
Відчуймо з нею органічне братство!
Не допустім ресурсів марнотратство!
Своїх сердець, Землі не остудім!
Тих, хто плюндрує Землю, пристидім:
Плювать на Землю – суще святотатство!
Земля нас родить і Земля прийма!
Земля росте і міниться сама,
І в цім Землі ми завше у пригоді!
Весна чи літо, осінь чи зима –
Земля нас в часі й просторі трима,
Її цінім не тільки по погоді!
Завершимо коротеньку розповідь про створення Всесвіту і Землі згадкою-запитанням про земний супутник – Місяць:
Чому це Місяць, вдумаймось, не хоче
Крутитися круг власної осі?
Де в нім стабілізатор полюсів?
Лице одне і те ж супроти ночі,
Усміхнене, осяяне, жіноче
На небосхилі споглядаєм всі!
Хто на звороті Місяця осів,
І про стабільність місячну клопоче?
Супутник цей в Землі – не просто так!
Їй-богу, Бог на витівки мастак:
З’явились на Землі ділянки суші,
Земля, спочатку юна і худа,
Набрала масу, стишивсь вальсу такт,
Спинився Місяць, дозрівали душі!?
Отже, пропоную коротенько розглянути в наступному розділі: як зароджувалось життя на Землі?! |
|
© 2024 Оліфіров Віктор Миколайович. Всі права захищено.
|