    
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
Головна /
Сонети /
Любов до гір
 Любов до гір Вірш 34
До чого скелелазіння привчає,
Чи сходження на велети гірські?
Яка із рис у горах визначає
І помисли, і порухи людські?
Рух вертикальний і горизонтальний,
Немов по поперечинах хреста,
У нім – тіла астральне і ментальне,
І пильний розум, і душа свята
Знаходяться постійно насторожі,
Пробуджують реальне сприйняття,
Тренують усвідомлення – до дрожі –
Того моменту, що і є – Життя!
Ця риса – усвідомлення – межа,
Де вкупі розум, тіло і душа!
11.06.2003 р.
Вірш 36
За нижнім краєм озера, в долині,
В підніжжі дива – велета-гори –
Дрімає землетрус, мов кундаліні,
Акумулює сили до пори!
Він може не прокинутись ніколи –
Покриє гору панцир крижаний.
Прокинеться – здригнеться все довкола,
І дух гори пробудить дух земний!
Гора заграє гранями граніту,
Допоки Сонця промінь ще не згас,
І довго потім буде пломеніти:
Змінився простір – зміниться і час!
Відкрий і нижнє озеро своє,
І силу, що пробудження дає!
17.06.2003 р.
Сонет 78
І знову Вам кортить мене спитати:
Яка у горосходженні мета?
На це питання відповідь проста:
В Вас є бажання на вершині стати,
І Землю, й Небо разом привітати,
Відчути, як увись душа зліта,
Як Вас вершина в відповідь віта
За те, що досягли Ви результату?!
Ось відповідь: досягнення мети!
Усіх вершин зумієм досягти,
Як вірну ціль завчасно заплануєм!
А не навчимся цілі планувать,
То будем час і сили марнувать,
Глядім – життя безцільно промарнуєм!
13.11.2003 р.
Сонет 80
При сходженні буває вельми рідко,
Коли побачиш знизу весь маршрут!
Шлях до вершини – то сізіфів труд,
Її ж, красуню, в небесах не видко!
Йти варто акуратно, пильно, швидко,
Уповні довіряючи нутру,
Й за гребенем із гостроверхих груд –
Уже вершина! Серце, мов лебідка,
До неї лине, срібної мети!
Путь непроста, здається: не пройти!
Що ж, повертати? Передчасно, брате!
Напружся, зосередься, і – вперед,
Аж поки серце трепетно замре!
Вершини в тебе вже не відібрати!
19.11.2003 р.
Сонет 81
Путь до вершини – то духовне діло!
У кожного маршруту – певний дух.
Хто зна про це – не потрапля в біду,
Уверх до цілі рухається сміло!
Він підготовку здійснює уміло,
Задаючи в ній вірну висоту
Стремління духу! Справжню красоту
Очищеного в тренуваннях тіла
Підтримує до сходження пори,
Аби воно вмістило дух гори,
Вібраціями з ним могло зрівнятись,
Відкинувши буденну суєту,
Опанувавши істину просту:
Без духу на вершину не піднятись!
20.11.2003 р.
Сонет 84
Якось той, хто в горах не бував,
Висловив одну пласкеньку фразу,
І вона поширилась одразу
Тими, хто себе не турбував,
І життя буденне проживав
Без бажання досягти екстазу,
Одного хоча б побувши разу
На горі, чиє чоло вкрива
Вічний сніг! До зоряного Неба –
Тільки крок, та квапитись не треба!
А розумник в гору не іде!
Цілий світ у тебе на долоні!
Ти – в його магічному полоні!
А розумник вкруг гори бреде!
28.11.2003 р
Сонет 85
До вершини є маршрути різні.
Є такі, котрими хтось ходив.
Хай сліди їх вітер остудив,
Та підходи і контрфорси грізні
Вже не раз оспівані у пісні.
А у комусь дух гори збудив
Інтерес: відкрити кілька див
На шляху по скелі прямовисній!
Бути першим – ризик немалий,
Та дива відкриються, коли
Першим йдеш, то справді – вища школа!
Ти не сам – завжди ідеш удвох,
Із тобою невідступно – Бог!
Божий Дух – і в нас він, і довкола!
29.11.2003 р.
Сонет 99
Чим вище сходиш на вершину,
Чим більша в неї вишина,
Тим довше й важче путь. Вона
Трима в напрузі без упину,
Та глибше видно у долину,
І далі видна далина!
Остання здолана стіна –
І вітер рвучко, мов пушину,
Здмухнути прагне з висоти!
Все! Далі нікуди іти!
Безмежність простору довкола!
На те пізнання схожа путь:
Чим більше знань вдалось набуть,
Тим ширші у пізнанні кола!
22.12.2003 р.
Сонет 135
Колись природа гори майструвала:
Вивершувала піки пірамід,
Вкривала снігом, глянцювала лід,
Річкам скелясті русла торувала.
Вода розтала в руслах вирувала,
Несла у діл життя космічний слід,
І непророслий, ще в зернині, плід
Живим теплом в долині поливала!
На схилах гір – заквітчана трава,
Гірське пониззя ліс густий вкрива,
Там – птах і звір, комахи, в водах – риби.
З’явились люди, й ну хазяйнувать:
Ліси – рубать, усе живе – вбивать!
Для цього гір Творець не утворив би!
8.02.2004 р.
Сонет 187
Гіганти гір – застиглі паруси!
Земля – фрегат, а гори – то вітрила!
Земля недаром гори сотворила!
У ті прадавні творення часи
Вони росли не просто для краси:
Земля-фрегат зростить хотіла крила,
І пасмом гір, мов пір’ячком, покрила
Стрімкі свої висотні полюси!
Їй стало легше Всесвітом летіти
І полюсами холоду вертіти
Під шум вітрів гірської полоси!
Ідімо в гори, станьмо там, як діти!
Бажаймо духом гір оволодіти,
Вершин почувши грізні голоси!
16.04.2004 р.
Сонет 212
Коли ідеш у горах по маршруту,
Долаючи в напрузі путь складну,
Згадай житейську істину одну,
Незбагнену, чи просто призабуту,
Можливо, десь, колись уже почуту,
Оту, що має сенс і глибину,
Парадоксальну, трішечки сумну,
Збагни її і зцілення, й отруту:
З тобою смерть постійно, пам’ятай!
А де вона – у себе поспитай!
Непевний рух, не так поставиш ногу –
Враз поряд костомаха вироста,
Чатує: чи душа не відліта
Від тіла у політ назустріч Богу?!
14.05.2004 р.
Сонет 222
Ходити в гори справді небезпечно!
Чим вище, тим значуще кожен крок!
Чим ближче ти до неба, до зірок,
Тим важче дихать тілу, безперечно!
Душа, що рветься в Небо безкінечно,
Проходить в горах зцілення урок,
І доки не настане злету строк,
Керує тілом дух беззаперечно!
В душі і тіла завжди вибір є,
Щоправда, треба кожному – своє!
Як душу тіло завше вдовольняє,
То й дух постійно тілу шанс дає:
Людина бій зі смертю виграє,
І смерть її вже не наздоганяє!
25.05.2004 р.
Сонет 229
Шлях до вершини – ніби путь до Бога!
Свідомо ти готуєшся у путь:
Лише потрібне треба не забуть,
А лишнього не варто брать нічого.
Готуєшся од самого порога:
Потрібно віру і снагу набуть,
В тих, хто пройшов вже, опис роздобуть.
Ще є в путі така пересторога:
В маршрут складний ведуть інструктори,
Котрі пізнали норови гори,
Тобі в нагоді стане їх підмога.
Тож набирайся сили до пори,
Потрібні речі у рюкзак збери
І вирушай! Тебе чека дорога!
2.06.2004 р.
Сонет 244
Тривають суперечки досі в пресі
Про Бога, дух, духовність крижану,
Про душу людську: вічну? Неземну?
Затиснуту в сакраментальнім пресі:
Жорсткім матеріальнім інтересі.
Погляньмо на красуню гір – Жанну
І прямовисну в кілометр стіну
В суворім гімалайськім піднебессі!
Вітри мусону, сніг, каменепад,
Мороз – од них команда потерпа,
Дола маршрут, ночує на платформі,
І врешті на вершину виступа!
Творець у кожнім русі проступа!
В команди дух, духовність, душі – в нормі!
17.06.2004 р.
Сонет 306
До тих не будьмо строгими, хто в Небо
Ступив зі схилів чи вершин гірських,
Стін прямовисних, гребенів стрімких!
Змогли б – відповіли: „Було так треба!”
Ходити в гори виникла потреба
У них давно, заручників міських:
Міцних здоров’яків небоязких,
Й дівчат, у кого покровитель – Геба.
У горах у людей мета одна:
Гора в людей людське в одно єдна,
Душа і розум й тіло там – єдині!
Їх вабить, мов магнітом, вишина!
А що когось вершина поглина –
То варто гори слухатись людині!
11.08.2004 р.
Сонет 344
Чом душа людини долинає
В світі Духу миттю до мети,
На Землі ж повинен час пройти,
Доки все замислене зринає?
В гори хто ходив – розгадку знає:
До вершини притьмом не дійти!
Щоб її в радінні досягти,
Сходжувач завчасно починає
Тренувати тіло, розум, дух,
Путь торує на гірську гряду,
Акліматизацію проходить,
А затим, з погодою в ладу,
До мети спрямовує ходу,
На вершину впевнено виходить!
3.09.2004 р.
Сонет 501
Сізіф колись був першим альпіністом,
У гори він багато раз ходив.
Напевно, старшим чимсь не догодив,
Порвав з ріднею, друзями і містом,
І сходження наповнив дивним змістом:
На гору каменюку він котив
З завзятістю, без тіні гіркоти,
Хизуючись майстерністю і хистом.
Звитяжний труд довгенько не вгасав,
Бо камінь той зненацька вислизав,
Коли кортіло велетню присісти,
Котився вниз. Сізіф же вилізав
На верх гори і духом воскресав,
Бо був Сізіф невтомним оптимістом!
26.12.2004 р.
Сонет 557
Є в альпінізмі основне поняття:
Маршрут, котрий приводить до мети –
Вершини! А до неї добрести
Лиш з відчуттям наснаги і завзяття!
Йти до вершини – нелегке заняття:
Маршрут розгледіть, на горі знайти,
І речі, і спорядження нести,
Вміть в непогоду розпалить багаття,
Житло дочасне світлом освітить,
І подорожніх чаєм пригостить,
Довколишнього не губить сприйняття:
Увагу і маршруту присвятить,
І гір красу уздріть, не пропустить!
Життя – маршрут! Пильнуймо кроки, браття!
21.02.2005 р.
Сонет 610
Не варто гору називать „остання”,
Ту, на яку в Вас сходження трива.
Матеріальні в світі всі слова!
У Всесвіту постане запитання:
Яке собі Ви ставите завдання?
Чи ця гора сезон Ваш закрива,
Чи може Ви намірились, бува,
Вік на вершині зустрічать світання?!
Гора здійснить Ваш будь-який каприз!
На кожнім кроці Вас чека сюрприз:
Каменепад чи тріщина підступна,
Чи бурю розідме ранковий бриз!
Тож альпініст Ви чи гірський турист –
Щораз гора хай кличеться „наступна”!
26.03.2005 р.
Сонет 646
Візьміть Любов у гори із собою,
Вона вас на вершину вознесе!
Любов і обігріє, і спасе
На спуску, як солдатів після бою!
Наповніться до вишини Любов’ю –
Вона підкаже і проявить все,
Що вам удачу й радість принесе,
Знайомлячи зі світлою добою!
Лишіть усі тривоги і жалі
На просторах рівнинної Землі!
І на путі початку, і по ходу
Горі вклоняйтесь низько до землі!
Хай вам несе удача на крилі
Погоду для Гори й всього походу!
13.04.2005 р.
Сонет 685
Питаєте, для чого ходять в гори?
Питання в Вас серйозне чи смішне?
Зі сміхом хто питає – не збагне,
А хто серйозно – той затямить скоро:
Аби в собі загартувать опору,
Коли усе рівнинне – не страшне,
У чомусь – дріб’язкове, наносне,
Мов пилу шар в курну гарячу пору.
Ходити в гори – справа не пуста,
Хоча і небезпечна, непроста:
Рюкзак нести, мов хрест свій на Голгофу,
І перед Небом на вершині стать!
Спуститися, немов Ісус з хреста,
Воскреснуть і життя почати знову!
13.05.2005 р.
Сонет 701
Цілуючи зашерхлими устами
Вершинний камінь на вершку гори,
Молитву тиху Господу твори,
Що дав наснагу стати між світами
Небес, Землі із друзями мостами
Живими в герці сходження пори,
І дух вершини теж боготвори,
Дні сходження вважаючи святами!
Хіба не свято – з друзями відчуть,
Які з Небес енергії течуть,
Як Матінка-Земля тебе підносить
Аж до Небес; второвуючи путь,
Веління серця власного почуть,
Збагнуть, чого душа нетлінна просить!?
2.06.2005 р.
Сонет 739
Граніт вершин віта ранкові зорі,
Вершечки гір схід сонця золотить.
Ранковий птах над гребенем летить
І оглядає гори неозорі.
А небеса вгорі такі прозорі,
Неначе прагнуть Землю освятить
І тих, хто встиг серденько присвятить
Стремлінню ввись, хто в ранішнім дозорі
По схилах вверх маршрути проклада,
Зусилля немалі в ходу вклада
По снігу, льоду, по скелястих стінах!
Порожевіла гір крута гряда
Ходу людей в півока розгляда:
Чи досить міці в їх серцях і спинах?!
30.07.2005 р.
Сонет 741
Шум ріки кавказької невпинний
У палатку нашу долина –
Межи гір вмостилася вона.
А внизу потік бурхливий, пінний
І вночі, і вдень тече незмінний.
В нім вода, спочатку льодяна,
З кам’яного русла вирина,
Розганяє вічний, швидкоплинний,
Життєдайний водограй стрімкий,
На путі збираючи струмки
В плин ріки, що витіка з долини
І не прагне линуть навпрямки,
На порогах бризки-крапельки
Розкида прозорі, мов перлини!
31.07.2005 р.
Сонет 747
Хтось плечі розпрямляє під погони –
Тим ширше, чим помітніші зірки,
Вмонтовані в прокручені дірки –
Осібно, чи збираючись в загони;
Що ж, за звання – почесні перегони!
Нам розпрямляють плечі рюкзаки.
Хоч їх вага й дається нам взнаки,
Зате з путі не здує, не погонить
Нас вітер вбік – вже висота чека,
Іти увись вершина заклика,
Круті гранітні стіни виростають
В камінний щит – то височінь стрімка
На поєдинок духу виклика!
Розправмо плечі – гори нас вітають!
8.08.2005 р.
Сонет 829
Як на Землі помітний слід лишити?
Пройти маршрут, не пройдений ніким
Двом юнакам, тренованим, струнким,
З Донгузоруном кілька днів прожити!
Йти по стіні, погоду сторожити,
Віддати шану жолобам слизьким,
Дійти під верх, де спрутом громіздким
Могутня шапка прагне настрашити:
Десятки метрів – вертикальний лід
Труб натічних: гак не лишає слід,
Де Боже збав хоч рухом погрішити!
І от – вершина! Вимоклі, як слід,
Ночують хлопці, їм зірок політ
Допомага одежу підсушити!
27.09.2005 р.
Сонет 841
Колись я молодим тягав, бувало,
У горах чималенькі рюкзаки.
Донині в гори їжджу залюбки,
Ношу рюкзак, щоб вітром не здувало,
Та вантажу вже не кладу чимало:
Варт берегти і ноги, і боки,
Бо в спині подзеленькують дзвінки –
Колись їй діставалося немало!
У тілі і тепер відчутний гарт,
І в горах проявляється азарт,
Та випадать не варто із реалій.
А дітям спини тренувати варт
Ізмолоду, ще до учнівських парт,
Аби росли хребти без аномалій!
7.10.2005 р.
Сонет 851
Які красиві в горах водоспади!
Вода тече і через мить – летить!
Краплині кожній лет відчуть кортить,
Полірувать камінні ложа-спади,
І ні на мить не дати їм поспати!
Встига краплину сонце просвітить
І вітерець цілунком пригостить.
Хвилина, друга – і краплина пада,
В потік єдиний влившись, в мить оту
Знов на могуть змінивши самоту,
У водограї плинучи в долину!
Шум водоспаду чути за версту:
Вода втрачати любить висоту
І прошуміть про це у ту ж хвилину!
17.10.2005 р.
Сонет 858
Одхекалися родові програми,
Коли на семитисячники йшли,
Сніги сліпучі нам в лице мели.
У горах ми були інструкторами,
І груди надималися вітрами –
На гори ми учасників вели,
І глибоко не дихать не могли,
Бо дихали небесними парами:
Вдихали запах Неба і зірок,
Йдучи снігами вверх за кроком крок,
Щоправда, йшли ми без галюцинацій:
У снів на висоті короткий строк.
З нас кожен в горах продихнув урок,
І не один, з минулих інкарнацій!
22.10.2005 р.
Сонет 880
Щоб за життя сягнуть висот захмарних,
В високі гори варто мандрувать!
Стежки до гір кавказьких торувать,
До Фанських гір, красотами прегарних,
Памірських піків – велетів підхмарних,
В Тянь-Шанські гори, де снігам вкривать
Повік вершини, хугам вирувать
У снігопадах між лавин примарних.
Хто забереться і в Каракорум,
Чи в жили пустить Гіндукушу струм!
Подорожують в Кордільєри, Анди!
Кому найвищі гори по нутру –
Тим Гімалаї вмить спадуть на ум,
Лише зберімся в сходжені команди!
2.11.2005 р.
Сонет 881
Гей! Не проспімо в Гімалаях ранок,
Коли з імли нічної день світа,
Багряне сонце піки гір віта,
Туман, що псом заліг на хижі ґанок,
Перетворився у леткий серпанок,
Піднявсь, розвіявсь і, тремкий, розтав,
Гір краєвид небачений постав:
Вершечки гір позолотив світанок,
Мов баню церкви, тільки без хреста,
Та й без охрестя кожна з гір – свята!
До себе кличуть звабою коханок:
„Зійди, цілуй вершину! Золота,
Нага, вона для тебе розквіта!
Немає в горах ліпших забаганок!”
3.11.2005 р.
Сонет 911
Гора-орел – Ушба – хребти Кавказу
Вночі і вдень недремно огляда,
І на сусідку, Шхельду погляда,
Її зубці, на альпіністську базу
І озерце, що вказує одразу,
Де Вас Ушба з-за рогу вигляда!
Вас проведе велична гір гряда
До льодопаду, мов дороговказу.
Орел не раз відважних підпускав,
Хто крила чіпко пальцями ласкав –
З натічним льодом стіни прямовисні –
Та багатьох, було, не відпускав!
І той, хто вмить в нутрі орла зникав,
Злітав орлом і залишався в пісні!
12.11.2005 р.
Сонет 916
Було: спускались гребенем Червіни* –
Та путь була скеляста і крута –
Помацавши залізного хреста
За пів мотузки обіч од вершини.
Пройшли вже шляху більше половини,
Засутеніло. Згодом ніч густа
Спустилася на землю – чорний птах
Крильми накрив і гори, і долини.
У нас не вистачало ліхтарів,
Наосліп кожен другий чіпко брів.
Заночувать привабила полиця:
Посіли на мотузки. Кожний грів
Себе, сусіда, доки не уздрів:
Зоря зарожевіла світлолиця!
19.11.2005 р.
Сонет 959
Ті люди, що не люблять гори – хворі,
Хто в горах побував чи не бував?
Не люблять ті, хто в горах воював,
Стояв у невсипущому дозорі,
Хто в горах бачив смерть, людей у горі,
Як сель брудний їх селища змивав?
Вклякав, коли лавини слід ховав
Товаришів – ті гори неозорі
Не люблять? Висота не підпуска
І тих, кого каменепад ляка,
Хто гори бачить звик з матраца в морі!
А наша доля – мов гряда гірська,
Надовго з висоти не відпуска –
Знов час погріти у долонях зорі!
23.12.2005 р.
Сонет 1064
Гарячий чай бадьорить до походу,
Попив – і в путь! Полегшилась хода
До пасма гір: попереду гряда
Іще дрімає. Сонечко зі сходу
Позолотило шапки на догоду
Мандрівникам – ідем не без труда
Вперед і вверх! Іти не набрида:
Нас чай чекає й після переходу.
А ще як в баньку втрапить пофартить –
Там чаєм теж посмакувать кортить
З духмяних трав з медком за обичаєм!
Чай помагає відстань скоротить
Поміж сердець і дружбу проростить,
Помовчать і погомоніть за чаєм!
19.03.2006 р.
Сонет 1097
Коли нарешті сходиш на вершину,
І вище – небо, нікуди іти,
Приходить радість здійснення мети,
Безмежне щастя: здолано стежину!
Себе сприймаєш ростом з горошину,
Навколо – світ! Не видно суєти,
Десь там, внизу усе залишив ти:
Рідню і дім, роботу і машину,
І на вершині врешті зрозумів:
Всього, що прагнув – досягти зумів,
Та для екстазу чи багато треба?!
Тут, на вершині, в щасті занімів
Ти без всього: крім себе, все відмів!
Збагни: ти завше скрізь за крок од Неба!
14.04.2006 р.
Сонет 1157
Мандруймо в гори – душі очищати
І сходженнями радувать тіла,
В містах лишивши суєтні діла!
Поставмо усвідомлення на чати:
Учімся світ довкола помічати,
Все, що нутру природа надала,
Бадьорім тіло, хай підйом дола –
Зорю ранкову в русі зустрічати!
Проміння Сонця піки золотить,
Куди душі добратися кортить,
П’янить повітря чисте повні груди!
Мандруймо, друзі, гори навістить!
Стараймося сезон не пропустить,
Бо кане літо в Лету, як в Бермуди!
3.07.2006 р.
Сонет 1221
Говерли схили – Мекка медитацій!
Як українці й гості – чех, поляк –
Відвідать раді в серпні Заросляк,
Їх ягідки стрічають не на таці –
Чорничних і малинових плантацій
Вподовж підйомів доста! Ум закляк:
Милуйся і приїжджий, і земляк
Землі дарами – родять без дотацій!
Смачні дари плекає Дух гори
І закликає мандрівців згори:
„Йдіть на вершину в захваті німому!
Всяк серцем світ краси боготвори!
В умі суцільну тишу утвори,
Аби уздріть довершеність самому!”
25.08.2006 р.
Сонет 1251
Не кожен здатен стрибонуть у прірву,
Коли партнер по зв’язці раптом вниз
Зірвавсь: під ним обрушився карниз,
І смерть стрімка умить рішила: „Вирву
З життя обох, зміню козирну чирву
На чорний хрест!” Та кожен з двох завис
На мотузку – кістлявої каприз
Задовольнять не думали! З обриву
На гребінь лізли хлопці не слабі!
Знов стрілись раді, – хай їй грець, журбі, –
Були обоє молоді, здорові!
А на вершині, з дякою судьбі,
Ножем Михайло Гарику й собі
Надрізав руки: „Ми – брати по крові!”
20.09.2006 р.
Сонет 1330
Стоять вершини, сторожать рівнини,
Погоду, води, спокій, мир долин.
У гір є свій енергій, часу плин.
Яскраво-чисті сонячної днини,
В похмурі дні видихують лавини,
Де в небо кулуару цілить клин.
Вершини – горді красені світлин –
Насправді грізні збирачі данини:
В людини одбирають все слабе,
Негоже, малодушне, зле, тупе,
Недобре, войовниче, недоцільне,
Надавши підбадьорення скупе,
Аби у горах всяк знайшов себе,
Розкрив своє єство довічне, цільне!
6.12.2006 р.
Сонет 1352
Підкорювачі в гори не мандрують –
Людей скоряють величчю вони:
На гір красу уранці позирни –
Вершини сніжні золотом чарують,
Гранітні – міддю щедро обдарують,
Лиш доберись до тої вишини
І пошукай у хвилі тишини,
Чи при вітрах, що між вершин вирують!
Не знайдеш зразу злота – не біда!
Пильнуй: в тобі зростає молода
Юнача сила – дію алхімічну
В єстві проводить гір стрімка гряда,
В твоїй душі вершина золота
Пророщує енергію космічну!
31.12.2006 р.
Сонет 1353
Нам за любов до гір усе проститься,
Всі на рівнині творені грішки!
Їх небагато – всі зберем в мішки,
Жбурнемо вниз, далеко їм коти́ться!
З ім’ям Творця, що в назвах гір святиться,
Мандруймо на вершини навпрошки:
Хто звідав корінці – шука вершки!
Всім на вершинах є де розмісти́ться!
Однак вони приймають тільки тих,
Хто тренувавсь, рішимістю достиг,
Зрівнятися готовий з ними духом,
Хто на вершині радісно застиг,
Зі щік утерши пару сліз святих,
Осінений в екстазі Божим Духом!
31.12.2006 р.
Сонет 1372
Внизу себе не видно збоку збли́зька,
А в горах із собою – сам на сам!
Розкриється нутро, де Небесам
Віщають над горбками обеліски,
Хто путь земну скінчив тут од колиски,
Довірившись Небесним парусам,
Спинивши лік своїм земним часам,
Немов непотріб виклавши з валізки,
Тіла свої, ще дужі і міцні,
Так, ніби нині тіло не в ціні,
Що прокладає путь у сфери вищі
По вертикальній кам’яній стіні!
Однак облишмо роздуми сумні:
Їх душі зовсім не на кладовищі!
19.01.2007 р.
Сонет 1412
У захваті спілкуймося з горою!
Не варто переходити на крик –
Каменепаду чи лавини рик
У відповідь злобливому „герою”
Вмить може пролунати, і марою
Нависнуть, заглушивши страху скрик,
З чола зірвавши зверхності парик,
Примусить попрощатись з мішурою
Нещирості, недобрих поривань,
Пустих жалів, досадних міркувань
І опинитись у летючій миті,
В енергіях небесних коливань!
Багацько в горах світлих хвилювань –
Вершини сонцем, снігом, льодом вмиті!
22.02.2007 р.
Сонет 1423
Хто себе вважає всемогутнім
І всесильним владарем земним,
З побажанням стрінеться одним:
Хай рушає з багажем супутнім
В гори, там маршрутом незабутнім
Зі́йде на вершину не трудним –
Хоч легким шляхо́м, і гори з ним
В вимірі Небеснім, абсолютнім
Переміну витворять чудну́:
Хай з гори погляне вдалину
На гіганти, сповнені могуттям,
На снігів вершинних сивину!
Гори знають істинну ціну
І собі, і в гості зайшлим людям!
5.03.2007 р.
Сонет 1431
Вдивляйтесь в гори: схилів силуети
Проявлять тих, хто гір не покида!
Карнизи-брови, гребінь-борода
Застиглі вимальовують портрети
Гір жителів, що стережуть секрети
Землі – вона була ще молода,
Поверхнею тоді була вода,
З небес дощило. Хмари-електрети
В морях студили блискавки-мечі,
Вода скипала денно і вночі…
Небесний Скульптор, Майстер гравітацій,
Зміг віднайти до надр земних ключі,
Вогонь роздмухав у ядра печі
І гори звів в поривах екзальтацій!
17.03.2007 р.
Сонет 1452
З гігантом поряд карликів не видко –
Вкруг Евереста гори чималі!
Тут – альпіністів Мекка, пуп Землі!
Сюди дістатись при бажанні швидко:
Давно в ці гори здійснена розвідка!
До Лукли Вас доставлять на крилі,
А далі шерпи понесуть кулі́
Під Гору! Йдіть за ними в ролі свідка
Зі снігу, льоду міражів-картин,
Таких не стріти в жодній із містин!
На кожнім кроці – казка, повна чуда
У Гімалаях! Сам на сам, один,
Всяк розуміє велич цих святинь,
Що ними милувався Вчитель – Будда!
17.04.2007 р.
Сонет 1459
Прилігши на траву за крок од снігу,
До крокусів розквітлих ти припав,
Де мокрий сніг під сонечком пропав,
Розтав, і гірськолижникам на втіху
На хвилях спусків, радісного сміху
Земля дарує квіти, щоб запав
В серця ліловий колір! Я ж проспав
Сезон зимовий: то наступну книгу
Вичитував, надіючись на друк,
То брав рубанок, молоток до рук –
Є справа змайструвати антресолі...
Вітав ти Драгобрат! Асфальт і брук
Топчу, та ще зовуть за виднокруг
Про мандри мрії – дівоньки-Ассолі!
23.04.2007 р.
Сонет 1507
Отче наш, мандруй із нами в гори,
У гірську до Неба височінь,
Од звитяг рівнинних відпочинь,
Завершай із липи медозбори,
Ми ж почнем неквапні в гори збори!
Надихай натхненням цей почин –
В серпні в місті буть нема причин:
Ждуть гірські освячені простори!
Гори Ти, Всевишній, освятив!
Тим, хто в горах з рюкзаком гостив,
Срібні піки святості дарують:
На вершинах Бог усіх простив
І донизу з Богом відпустив!
Хто спустились, тих верхи́ чарують!
15.06.2007 р.
Сонет 1508
“Шукай тертя!” – кричали ми угору,
Де стрімголов по скелі Ігор ліз!
Він жартував, і жарти кидав вниз,
Хутчіш для ніг знаходячи опору,
Немов коневі штурхав гостру шпору!
Фінішував – і час приносив приз!
І нині, після штампування віз,
Чаплинський їде штурмувати гору
У мало ким населені кути,
Куди гукає подих висоти,
В передчутті покручуючи вуса!
Він ладен знов по вертикалі йти
У зв’язці першим, верху досягти,
Щоб ледь спітніла чілка світло-руса!
16.06.2007 р.
Сонет 1526
Присвячується учасникам команд-сходжувачів на в. Ужба з капітаном – заслуженим майстром спорту Володимиром Дмитровичем Моногаровим
Тіла вдавалось вам зносить до ручки,
Щоб їх затим відновлював Творець!
Не раз здіймавсь червоний прапорець
І падав – ви ж збиралися до кучки
На маківці-вершині після вздрючки
Карнизів, стін! Здував не вітерець,
А шторм з маршрутів!.. Кожен з вас – борець,
Бо вибрав карту долі – не байстрючки:
По ній біжить не Аріадни нить –
Мотузки линуть вгору! Не спинить
Команди духу злет вітрам, лавинам!
Забитий гак, мов камертон, дзвенить,
І пісня над вершинами бринить –
Привіт летить любимим, половинам!
29.06.2007 р.
Сонет 1528
Земля колись несла сувору службу:
Міняла води з твердю, полюси,
Творила край гірської полоси,
В кавказьких горах вивершила Ушбу –
Перевіряти альпіністську дружбу
На стінах незрівнянної краси
До жаху! Монолітних скель масив
Натяг на верхи льоду, снігу шубу
І, як годиться гордому орлу,
Сів, склав могутні крила в немалу
Кілометрову вертикаль гранітну!
Орел жбурляє сніг і лід в імлу,
Де альпіністи лізуть по крилу –
Гора ця силу проявля магнітну!
1.07.2007 р.
Сонет 1527
В чім сенс життя?! В загартуванні духу
На вістрі ірреальності – межі,
Де ум, тіла́ – соратники душі!
Примітьмо крізь буденності задуху,
Як діють дух, душа хвилинку-другу:
Ловімо в миті духу віражі
В реальності, ілюзій міражі!
Небесному своєму „Я”, мов другу,
Довірмося в довічності Путі,
Заповнім миті, для душі пусті,
Пізнанням, усвідомленням, Любов’ю –
І духу струни срібно-золоті
Мереживо земних, довічних тіл
Сплетуть в Одне, з нетлінною судьбою!
30.06.2007 р.
Сонет 1537
Немає в горах звань, заслуг, регалій,
Є Ви і крок наступний на путі,
Де Ваше все єство на видноті
Крокує від ілюзій до реалій!
Ви – знані в альпіністському загалі,
Чи новачок, і вперше у житті
В високих горах? Є в Вас на меті
Йти до вершини у небесні далі?!
Гадаю, йдете в гори не один
В напрузі м’язів, серця і судин,
Душа співа і до вершини рветься?!
Тренуйтеся: буть протягом годин
Свідомим в світі каменю, льодин
В єднанні тіла, розуму і серця!
5.07.2007 р.
Сонет 1553
В той час, коли народ на морі мліє
Під сонечком на теплому піску,
Де возять рибу з пивом на візку,
Ми йдем туди, де льодовик біліє!
Про пляж ніхто в команді не жаліє:
Несемо ношу ввись негроміздку
Між тріщин по льодистому містку –
Чи на шляху зворотньому вціліє?!
Долаємо високий перевал,
За ним стрічає вітру зимний шквал!
Спускаємось у мульду і ночуєм.
Раненько полишаємо привал,
Витримуючи темп і інтервал,
До перевалу вищого кочуєм!
14.08.2007 р.
Рондель 12
Лунає в липні внутрішній наказ:
„Вершить міські діла, рушати в гори!”
Тож, покінчивши притьмом в гори збори,
Ми з другом вирушаєм на Кавказ:
Ельбрус для багатьох – дороговказ!
Нас швидко мчить в Мінводи поїзд скорий,
Лунає в липні внутрішній наказ:
„Вершить міські діла, рушати в гори!”
Стоять гіганти гір, мов напоказ,
Йдем до вершин, шукаючи опори,
Порозкривавши душ чутливих пори,
Серцями вчувши грізних гір указ –
Лунає в липні внутрішній наказ!
18.08.2007 р.
Сонет 1902
Присвячується пану Ігорю Чаплинському
Були ми альпіністи чи туристи –
Та й нині в гори ходим залюбки
З тобою, друже, ще не слабаки,
Хоча, звичайно, і не культуристи!..
Аби земних прожити років триста
З легенької Господньої руки,
Минаючи кладовища, гробки, –
Ми трішечки в душі авантюристи, –
То скільки б ще продовжились свята:
Країна гір чекає нас свята,
Високим духом, чистотою манить –
Частинка серця й досі там вита!
Заманлива Небесна висота
Довічно нас вершинами дурманить!
4.12.2008 р.
Сонет 1907
Горам Землі – з Любов’ю!
Свій міжнародний день святкують гори,
Жбурляють в доли жмені роз-вітрів,
Аби мандрівний люд вітри зустрів,
Походом завершивши в гори збори,
Де поміж скель виття могутні хори,
Над верхом стяг снігів замайорів –
Нема чистіших в люду прапорів,
Ніж ці, й нема міцнішої опори
Для гартування духу в вишині,
Ніж гори, де громи гудуть страшні,
Лавини схили бритвами зчищають,
Де в квітах полонини запашні,
Де плине час в яркішій площині,
Вершини чистотою причащають!
11.12.2008 р.
Сонет 1991
Присвячується партнерам по сходженню на пік Перемоги, панам Олександру Вербі, Володимиру Чегелю, Ігорю Мальцеву
Ми так чекали слушної нагоди
Із відчуттям: чи пан, а чи пропав,
Що випадок таки нам перепав!
Під ясним сонцем доброї погоди
Ми виступили врешті на підходи
До велета-гори! І я ступав,
Аж доки на вершині не припав
До каменя губами!.. Мало згоди
Ума, аби долать за кроком крок
Висотну круговерть – плати оброк:
Аби зійти й спуститись мати змогу,
Такий тобі гора задасть урок,
Що вивітрить страхів, гріхів порок,
Щоб дух святим злетів на Перемогу!
14.03.2009 р.
Сонет 2005
Присвячується друзям-альпіністам
Ми з вами ходим в піднебесні храми
Із золотом ранковим куполів!
Енергіями надтонких полів
Струмують гір величні панорами!
Засніжених контрфорсів грізні брами
Не всіх допустять, хто до гір доплів –
Лиш тих, хто горам молиться без слів!
Гріхи рівнин, мов лишні кілограми,
Тягти не варто в гори на собі!
Довірмось в горах серцю і судьбі,
Ретельній підготовці, гарту, другу,
Крокуймо разом в висі голубі,
Хай гори нас стрічають, далебі
Притишивши вітрів, снігів напругу!
30.03.2009 р.
Сонет 2310
Маршрутів в горах не бува нікчемних,
Це тільки люди здатні думать так,
Мовляв: у горах спритний я мастак!..
Опісля того стільки митей щемних
Відчути може стрій людей нечемних,
Хвальків зарозумілих, бо відтак
Гора проявить, що ціна – п’ятак
Погорді! У енергій незнищенних,
Що в горах віють, певно, є чуття
Людського духу і серцебиття,
Отож тренуймо силу духу, волю,
Тіла – ходити в горах без ниття,
Де легковажність коштує життя,
Серйозних травм, пронизливого болю!
23.03.2010 р.
Сонет 2335
Лиш уяви: повзеш по вертикалі,
Піт здмухує з обличчя вітерець,
Враз хтось телефонує! Хай їм грець –
Якраз навис карниз! В страшнім оскалі
Рот – геть не до дзвінків: роси б в бокалі!
Один лиш хибний рух – ти майже мрець!
Долай же вертикаль, зі смертю грець,
Аби колись онуки в аксакалі
Впізнали скелелаза, що притьмом
Долав маршрут по скелі із умом,
І на найвищі снігові вершини
Із друзями виходив!.. Не ярмом
Ще вік на плечах – й нині за кермом
Ти, друже, ще тугі калоші й шини!
6.05.2010 р. |
|
© 2024 Оліфіров Віктор Миколайович. Всі права захищено.
|